?

Log in

Good bye!

У зв'язку з тим, що вже давно не користуюся цим жж, вирішила його закрити.
Власне, акаунт я залишу, для того, щоб переглядати цікаві меня пости, але сама не писатиму.
Мої новини можна бачити тут http://www.facebook.com/valentyna.merzhyievska

Передвиборне


Я рідко пишу про політику від себе, не надто на цьому знаюся і зазвичай утримуюсь від того аби не поповнювати лави псевдо-фахівців, які чудово розбираються у політиці, економіці, футболі, медицині… Але вибори – це той час, коли нас «офіційно» просять долучитись до політики, тому треба хоч трохи спробувати розібратися, якщо граєш в ці ігри. В мене вже були різні періоди – ходіння на вибори, не ходіння… а зараз час, коли не можу не піти, хоча особливої віри в усе це не маю. Більш того, починаю сумніватись, що це взагалі адекватно, щоб усим народом обирати владу.
Щоб робити розумний вибір, треба мати по-перше, доступ до адекватної інформації, а по-друге, мізки для її опрацювання. А це в дефіциті. Ну нехай 4% українців блукають по фейсбуку і можуть почитати сяку-таку аналітику, але решта – їм лишається телебачення та сарафанне радіо. Та навіть маючи доступ інтернету і необмежений час для серфінгу, як навчитись розбиратись в тонкощах політичних програм, бачити підтексти, враховувати ризики і прогнозувати як обіцяні реформи можуть бути втілені і яким боком воно нам усе вилізе? Ігор Мельник правду каже, що треба голосувати за ідеологію, а не за агітки чи людей. Але для цього треба, принаймні, спробувати почути ту ідеологію, зрозуміти її. А це, блін, дуже складно. Настільки, що простіше взагалі в це не лізти. Що більшість і робить, не втрачаючи при цьому права голосу. І зроблять свій «свідомий» вибір. І матимемо те, що матимемо.
Є в мене така ідея – скоротити вік виборців. Так, щоб право голосу мали старші за 25, але молодші 60 років. Тобто найбільш активна, працездатна частина суспільства, не обтяжена пільгами (як, скажімо, студенти чи пенсіонери). Щоб голосували ті, хто не спокуситься за 50 грн махати прапором чи агітувати сусідок, ті, хто просто не має на це часу, хто має реальні справи.
Вік, звісно, не головна ознака свідомості, але хоч якийсь фільтр. Звісно, мислячі люди є й поза цими віковими межами, але їх мало, тож нехай вигадують інші способи реалізації свого бажання вплинути на політичний процес: переконують інших, працюють волонтерами.
Втім, головна засада не в тому, що би обираємо казна як. А в тому, що ми не маємо важелів впливу на тих, кого обрали. Як змусити їх грати за вже встановленими правилами? Щоб, хоча б голосувати перестали як мушкетери – «один за всех и все за одного». Нехай би як у Бундестазі, заходили до зали через двері: ліві – «проти», праві – «за». Особистість до тіла якось надійніше прив’язана, ніж до картки чи посвідки. Але як цього домогтися? Ми не впливаємо на них. А вони на нас – ще й як. «Страной управляешь ты, а не те, кого ты выбираешь». Ага. Політичні агітки взагалі треба читати приставляючи «не» або замінюючи слова протилежними - більш правдиво звучить. «Руїну – досягнуто, стабільність – подолано!», «Україна – назад!». Спробуйте.
Ми обираємо тих, хто маніпулює нами найбільш вдало, сподіваючись, що вони ще вдосконаляться і з часом ми навіть не помічатимемо тих маніпуляцій. Щоб могли тішитись, що від нашого вибору справді щось залежить.
То що лишається? Взяти список партій, викреслити усіх, які «нізащо» і «вперше чую», почитати про решту і щось таки обрати. Є момент, який мене трохи бентежить – врахування «прохідності». Коли може за ідеологією обрав би одну партію, але голосуєш за іншу, в якої є шанс перестрибнути ті 5%... Але зрештою, політика потребує не лише чистої ідеології, а й вміння співпрацювати, домовлятись, йти на компроміси і залучати прихильників, особливо в нашій поляризованій країні. Тому не маю надії на тих, хто плекає свою ідеологію десятки років, не співпрацюючи з іншими.
Наші вибори знову не «за», а «проти». Немає партії чи лідера, яких беззаперечно хочеться підтримати, ми знову «дружимо проти когось». Хоч би й гірше, але інше. Сумно. Хочеться вірити, що коли-небудь матимемо нагоду голосувати «за».

100-літній цикл

Чим більше читаю робіт відомих світових педагогів: Монтессорі, Штайнера, Френе, Сухомлинського та інших, тим яскравіше усвідомлюю, що усі «велосипеди» вже винайдено.
Можна навіть не шукати інших шляхів, а лише придумати як найкраще втілити 
їхні принципи у наших реаліях, адаптувати до сучасних умов життя.
На початку ХХ століття у багатьох країнах відбувся сплеск нових ідей щодо реформування школи. Читаючи критику школи тих часів розумію, що за 100 років нічогісінько не змінилося.

(Читати повністю)

Весела ферма


Впродовж літа ми з Федьком трохи тренувались, щоб не забути як рахувати цифри: додавали та віднімали 5-6 цифр. Писати в зошиті йому не хотілося. Разів п'ять за літо він зробив цей подвиг і позаписував приклади, але особливого задоволення йому це не принесло.
Я в черговий раз задумалась про те, що якщо людина займається тим, що їй зараз потрібно і актуально, то змушувати її до цього не доводиться. Отже, щось тут не так. Це складно, насправді повітрити в те, що не потрібно примушувати: ні себе, ні дитину. Особливо вчитись. Бо я все життя чула "Хіба хочеш? - Мусиш!" і ніяк не можу остаточно позбутись цього принципу. Треба слідувати за бажаннями дитини. А якщо бажання не виникає - отже щось ви робите не теє.
І от, повертаючись до рахування, в черговий раз світ подарував мені відповідь. Сіли грати в малими в настільну гру "Весела ферма" (дякую Нашому Літові за надану мат. базу :) Принцип гри простий - вгодувати скотинку, кожне годування приносить певні бали, виграє той, чия худібка буде найбільш вгодованою.
Кожний має 4 тваринки, яких, зрештою, погодували від 1 до 3 разів. Тобто, щоб визначити скільки ти набрав балів, потрібно було скласти 7-10 цифр.
Федько рахував свої бали після кожного вдалого годування, а також бали, набрані іншими "фермерами". Тобто він за якихось півгодини гри вирішив близько 12 прикладів з 7-10 доданками! Якби ці приклади були написані на аркуші і їх "треба" було б вирішити - він би довго мучився, жалівся на свою гірку долю, відволікався і наробив би купу помилок. Бо там немає гри! А гра - найбільш дієва форма навчання.

БаБетка

Впродовж першого року навчання діти у БеркоШко створили власну абетку. Основним принципом її створення було невтручання дорослих у кінцевий результат. Оскільки цінність власноруч написаних дітьми літер для нас вища, ніж охайність почерку дорослих. Нехай віршики на завжди були написані рівно і не надто охайно наклеєні - це не головне. Головне те, що це був повністю дитячий проект, який приніс їм задоволення.
Керівник проекту - Катерина Окремова
БаБетка

Діафільми


В житті кожної дитини, яка ще не дуже добре вміє читати, рано чи пізно настає момент прориву. Коли те, що раніше не виходило, раптом починає виходити. В читанні спершу стають впізнаваними всі літери. Потім раптом вони починають складають в склади. Це дуже дивує. Потім – в слова. Це взагалі магія якась – за рядком завитків можна уявити справжні предмети! І що дивовижно – усі навколо читаючи «сонце» уявляють оту розпечену кулю над головою, від якої і світло, і життя. Як усі змогли так домовитись? Потім з’являється ще один цікавий етап – письмо. «А якщо я наставлю таких завитків, усі також зрозуміють?» І, о диво, це насправді працює! У деяких дітей письмо навіть бере верх над читанням – вони пишуть охочіше, аніж читають (як в анекдоті: «Чукча не читатель, чукча – писатель»).
(Читати повністю)

to school or not to school


Черговий раз розписуючи різним людям прекрасні моменти з життя БеркоШко, зрозуміла, що стала витрачати на це забагато часу. А з певного моменту свій час я почала дуже цінувати. Але й ділитись досвідом БеркоШко мені також подобається, тому ось. Створила сайтик і розсилку, де писатиму свої роздуми на тему навчання: http://2school.kiev.ua. А хто хоче поспілкуватись особисто - за окрему винагороду :)
(Поширення серед зацікавлених батьків вітається)

Робототехніка


Татко грається з Федьком в робота. Тобто, татко - робот, а Федько його програмує - пише записочки з необхідними діями. Отак непомітно, з реготом і витребеньками, вивчається програмування :) Написати однозначну команду не так просто :)